Руни – це писемність давніх германців, яка використовувалася приблизно з 1 по 12 століття нашої ери на території сучасних Данії, Швеції та Норвегії, а з 10 по 12 століття – у Гренландії та Ісландії. Руни – це символічні фігури, складені з прямих ліній. Їх зазвичай карбували на різноманітних твердих матеріалах: дереві, камінні, металі.
Є кілька версій походження слова руна:
Згідно з однією з теорій слово «руна» походить від давньо-скандинавського й англосаксонського слова «run», давньо-ісландського «runar» і давньо-германського «runa», які мають германський корінь «ru», а також выд готського поняття «runa», що означало «таємниця», та від давньо-германського «runen» – «таємниче шепотіти».
Автор книг з історії кельтів та геомантії Найджел Пеннік пише про зв’язок слова «руна» з давньо-кельтським «run» та валлійським «rhin», які означають «шепіт». У його працях сказано, що слово, що слово «run» в ірландській мові означає «таємниця», а у шотландсько-гельській – «жереб».
Дослідники Р. Морріс та Е. Антонсен вбачають зв’язок назви «руна» з індоєвропейським коренем «run», що означає «дряпати», «робити засічки».
Як бачите, думок існує кілька, але у кожній із них присутня певна містична складова, притаманна цим давнім знакам.
Сам же рунічний алфавіт з’явився близько 3 століття до нашої ери, але досі достеменно невідомо, з якою метою створювалися руни: чи були то інструменти для ворожіння, особливі знаки для езотеричної практики, чи ж вони від початку задумувались як писемність.
Греко-латинська версія
Ісаак Тейлор висунув версію про структурний взаємозв’язок рунічної абетки з грецькою, що використовувалася у 6 столітті на узбережжі Чорного моря. На такий висновок його наштовхнула подовжена та кутаста форма рун. Згідно з теорією датського лінгвіста Людвіга-Франца-Адальберта-Віммера, руни походять від латинського письма кінця 2 століття нашої ери.
Північноетруська версія
Північноетруська версія походження рун вважається найпопулярнішою. У 1928 році її запропонував норвезький учений Карл Марстрандер. Його підтримав у 1929 році скандинавський дослідник Магнус Хаммерстрьом, доповнивши цю теорію припущенням про те, що руни мають мішане походження від північно-етруської та огамічної абеток. Це запозичення більшість науковців вважають найбільш вірогідним.
Передньоазійська версія
Вважається, що лідійська абетка, яка виникла з фінікійської, має низку літер, за графікою схожих на руни. Ця писемність щезає у 3 столітті до нашої ери, і приблизно у цей час руни з’являються у Європі. Деякі рунічні символи мають аналоги у семітських абетках, наприклад, руни Гебо, Беркана, Інг трапляються у південно-аравійському письмі.